Моя візитка

      Нехай заслужено пишаються своїми відкриттями вчені, нехай гордяться своїми патентами винахідники, нехай не без підстав уважають свою місію особливо вагомою медики, священики, державні діячі, але коли до класу заходить педагог і розпочинається священне дійство, ім'я якому урок, кермо планети й доля людства, його майбутнє - саме в руках учителя.

                                                                           Борис Степанишин

            Мрія моя збулась. Я – вчитель! Десять років сію в щирі дитячі душі зерна добра, краси, розуму.

      Я щоранку заходжу в клас,

      На дитячих обличчях – усміх.

      Що варта, діти, без вас!?

      Ви – натхнення моє, мій успіх.

      Щоб любові вогонь не згас,

      Щоб віддати дітям серце і душу,

      Я щоранку заходжу в клас,

      Я – УЧИТЕЛЬ, я вчити хочу.

      Якби я не була вчителем, я:

-         не могла б залишатися молодою душею;

-         втратила б здатність бачити світ очима дітей;

-         не відчувала б змін у житті;

-         не була б такою щасливою;

-         не відчувала б музики квітів, слова;

-         не відчувала б тепла людських сердець;

-         не бачила б сонечка в дитячих очах;

-         не відчувала б себе актрисою;

-         не змогла б так довго бути учнем;

  -   постійно відчувала б, що все могло бути інакше;

-         не бачила б сотні дитячих усмішок щодня;

-         не отримувала б задоволення від життя.

        Діти дивні і непередбачувані. Буває, вони мене засмучують, іноді тішать. Іноді ставлять питання, на які важко відповісти. Іноді перекреслюють чудові, як самій здавалося, підготовлені уроки. Але я щаслива, коли бачу їхні успіхи, навіть маленькі.

          В одних людей вигляд прірви викликає розпач, а в інших думку про міст. Я сподіваюсь, що мої учні завжди будуватимуть "міст через прірву" знаннями, які вони отримали на уроках біології.